Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Макарівського району Київської області до Макарівської районної державної адміністрації, ОСОБА_9, садового товариства «Берізка», третя особа державне підприємство «Макарівське лісове господарство» про скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельні ділянки та повернення земельної ділянки у державну власність про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року прокурор Макарівського району Київської області звернувся до суду з позовом до Макарівської районної державної адміністрації (далі - Макарівська РДА), ОСОБА_9, садового товариства «Берізка» (далі - СТ «Берізка»), третя особа: державне підприємство «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») про скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельні ділянки та повернення земельної ділянки у державну власність. Позовні вимоги обґрунтував тим, що прокурорською перевіркою було встановлено, що лісові землі, які були відведені у користування СТ «Берізка», одна з яких в подальшому передана у власність відповідачу ОСОБА_9 для ведення садівництва, є землями природно-заповідного фонду, які на час їх відведення перебували під дією охоронного зобов'язання, а тому Макарівська РДА не мала повноважень щодо вилучення та надання спірної земельної ділянки для ведення садівництва СТ «Берізка» та ОСОБА_9 Зазначав, що на порушення чинного земельного законодавства передано в приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка відноситься до земель лісового фонду, без зміни її цільового призначення, а також без згоди постійного користувача, ДП «Макарівське лісове господарство», на її вилучення.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2013 року, у позові прокурора Макарівського району відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2013 року, рішення Макарівського районного суду від 16 травня 2013 року та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 20, 21, 44, частини четвертої статті 84, частини першої статті 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 42, пункту п'ятого Перехідних положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статей 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Сахно Н.В. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 24 січня 2005 року розпорядженням Макарівської РДА № 35 було передано СТ «Берізка» в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1,9977 га для ведення колективного садівництва в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

22 грудня 2009 року розпорядженням Макарівської РДА № 1943 шістнадцятьом громадянам - членам СТ «Берізка» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю, а розпорядженням Макарівської РДА від 17 березня 2010 року за № 290 затверджено технічну документацію про передачу їм земельних ділянок у власність для ведення садівництва в межах Забуянської сільської ради Макарівського району загальною площею 1,92 га та у подальшому видано державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

21 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_9 отримав державний акт серії ЯЯЛ № 849697 про право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва на підставі вищезазначеного розпорядження.

Указом Президента України «Про оголошення території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» від 20 серпня 1996 року № 715/96 «Урочище Мутвицьке» оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення.

16 березня 2000 року директору ДП «Макарівський лісгосп» видано охоронне зобов'язання щодо земельної ділянки загальною площею 785,3 га у межах ДП «Макарівське лісове господарство» Забуянського лісництва з перерахуванням 15 кварталів (квартали №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50) ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Урочище Мутвицьке» та зобов'язано забезпечити додержання вимог відповідного правового режиму цієї території.

Відповідно до довідки Макарівського районного відділу земельних ресурсів землі, які передавалися СТ «Берізка» для ведення садівництва в межах Забуянської сільської ради станом на 30 листопада 2004 року рахувалися як ліси I групи у квадраті 42 виділ 6 і квадраті 43 виділ 1 загальною площею 2,0 га Забуянського лісництва та не вкриті лісовою рослинністю. Нумерація кварталів згідно з довідкою № 250 від 13 травня 2013 року не змінювалась.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка передана в оренду СТ «Берізка» та у власність відповідачу ОСОБА_9, не входить до тих земель Забуянського лісництва, які увійшли до заказника загальнодержавного значення «Урочище Мутвицьке», не відноситься до земель природно-заповідного фонду і що прокурором не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка, передана у користування СТ «Берізка», а в подальшому - у власність відповідачів, перебувала у користуванні ДП «Макарівський лісгосп» як землі лісового фонду й зміна цільового призначення у встановленому законом порядку не проводилася, крім того, така земельна ділянка знаходилася під дією охоронного зобов'язання і була земельною ділянкою природно-заповідного фонду.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки спірна земельна ділянка частково відноситься до законодавчо визначеної охоронної зони Чорноморського біосферного заповідника НАН України, на яких забороняється орання масивів сільськогосподарських угідь та будівництво будь-яких нових об'єктів, що не враховано під час розробки проектно-планувальної та проектної документації, а також при наданні земельної ділянки не враховано, що межі земельних ділянок до моменту надання їх відповідачу в натурі на місцевості визначені не були, що передбачає необхідність розробки саме проекту землеустрою замість технічної документації.

У наданих для порівняння:

- постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року суд дійшов висновку про те, що визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки суди не взяли до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: довідку відділу державного агентства земельних ресурсів України у Києво-Святошинському районі Київської області від 1 лютого 2013 року, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності за формою 6-зем за ДП «Київське лісове господарство» у межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області обліковуються землі площею 35,52 га; планшет № 3 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання; проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс»;

- постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року суд виходив із того, що визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки суди не взяли до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: довідку відділу Держземагенства, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності форма 6-зем за ДП «Київське лісове господарство» в межах Гатненської сільської ради обліковуються землі площею 35,62 га; копії планшетів № 3 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» 1983, 1993 та 2003 років, проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс», з яких вбачається, що спірна земельна ділянка, розташована у кварталі АДРЕСА_1, належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київліс»;

- постанові Верховного Суду України від 14 травня 2014 року суд виходив із того, що у разі передачі в приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється обов'язковим є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у той час як у справі, яка переглядається, згідно з актом перевірки від 22 квітня 2012 року надання у вересні 2006 року фізичній особі у приватну власність спірної земельної ділянки із земель комунальної власності відбулося без розроблення проекту землеустрою;

- постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року суд виходив із того, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, а саме: листа відділу Держземагенства, проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс», копій планшетів № 2, земельна ділянка розташована на землях, які обліковуються як землекористування ДП «Київське лісове господарство».

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 20, 21, 44, частини четвертої статті 84, частини першої статті 150 ЗК України, статті 42, пункту п'ятого Перехідних положень ЛК України, статті 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Статтею 44 ЗК України передбачено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Відмовляючи в позові суд виходив із того, що спірна земельна ділянка не входить до тих земель Забуянського лісництва, які увійшли до заказника загальнодержавного значення «Урочище Мутвицьке», і не відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Однак, згідно з матеріалами справи прокурором було надано до суду лист ДП «Макарівське лісове господарство» від 26 травня 2013 року № 284 (а.с. 77), в якому зазначено, що спірна земельна ділянка (виділ 6 кварталу 42) відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1983 року перебувала у кварталі 72 виділ 12 Забуянського лісництва ДП «Макарівського лісового господарства», а зміна нумерації відбулася в 1986 році у зв'язку з прийняттям до складу держлісфонду колишніх колгоспних лісів та передачею частини лісів Тетерівському лісгоспу. Прокурор вказує, що зазначений документ підтверджує факт віднесення спірної земельної ділянки в межі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Урочище Мутвицьке», що також підтверджується довідкою 6-зем, виданою Макарівським районним відділом земельних ресурсів.

Суд оцінки цим документам не дав, підстав, з яких не бере їх до уваги, в рішенні не вказав, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд неналежно встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи.

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 1, 2, 4 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду від 16 травня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема